Віслава Шимборська. Про смерть без перебільшення

Не розуміється на жартах,
на зірках, на мостах,
на ткацтві, на гірництві, на обробітку поля,
на суднобудуванні і приготуванні тіста.

В наші розмови про плани на завтра
встромляє своє остаточне слово
не по суті.

Не вміє навіть того,
що безпосередньо стосується її фаху:
ані могили викопати,
ані труни збити,
ані прибрати після себе.

Зайнята вбиванням,
робить це бездарно,
як-будь, невправно.
Ніби на кожному з нас тільки вчиться.

Тріумфи тріумфами,
але ж скільки поразок,
хибних ударів
і поновних спроб.

Іноді їй бракує сили,
щоб стратити муху-літунку.
Не одна гусениця
заповзялася її переповзати.

Всі бульби, стручки,
вусики, плавці, горлечка,
святкові пера і зимова шерсть
свідчать про недоліки
її повільної праці.

Злої волі не вистачить,
і навіть нашої допомоги у війнах та революціях
на сьогодні замало.

Серця стукочуть у зародках.
Міцніють скелети немовлят.
З насінини вистрілює двійко листочків,
а то й вибухають високі дерева на горизонті.

Хто стверджує, що вона всесильна,
сам є живим прикладом того,
що не є всесильна.

Немає такого життя,
яке б хоч на мить
не було безсмертне.

Смерть
завжди в цю мить запізнюється.

Даремно шарпає клямку
невидимих дверей.
Хто скільки встиг,
того вже йому не може відібрати.

Переклав О.Ґордон

Віслава Шимборська. Щасливе кохання

Щасливе кохання. Чи це нормально,

чи це серйозно, чи це корисно –

що світові з двійко людей,

котрі не бачать світу?

Вивищені до себе без жодної заслуги,

перші-ліпші з мільйона, але переконані:

так повинно було статись –

в нагороду за що? за ніщо;

світло падає нізвідки –

чому власне на тих, а не інших?

Чи то ображає справедливість? Так.

Чи порушує дбайливо дотримувані правила,

зіштовхує з п’єдесталу мораль?

Порушує і зіштовхує.

Подивіться на цих щасливих:

якби хоч трохи маскувалися,

вдавали сум’яття, підтримуючи цим друзів!

Чуєте, як сміються – образливо.

Якою мовою говорять – зрозумілою на слух.

А ті їх ритуали, манери,

вигадливі обов’язки стосовно себе –

це нагадує змову за плечима людства!

Важко навіть передбачити, до чого би дійшло,

якби їх приклад можна було б наслідувати.

На що б могли розраховувати релігії, поезії,

про що пам’яталося б, що забулося б,

хто хотів би залишитися в колі.

Щасливе кохання. Чи воно обов’язкове?

Такт і розум підкажуть мовчати про нього,

як про скандал із високих сфер Життя.

Прекрасні дітки народжуються

без його допомоги.

Ніколи не спромоглося б заселити землю,

адже трапляється рідко.

Хай люди, які не знають щасливого кохання,

твердять, що ніде нема щасливого кохання.

З такою вірою легше їм буде і жити, і вмирати.

З польської переклав О.Ґордон