Давид Гофштейн. * * * *

Останню лусочку до панцира мого

Скувало сонце з променів веселих

І вин ясних, кипучих, як вогонь,

Налляло в келих.

І я схиливсь до ніжної руки

Під тягарем легким кольчуги золотої,

І жадібно ковтав найбільш п’янкий

З усіх напоїв, -

Котрий вже раз? Не час лічить тепер:

Узявши зброю, сяйвом оповиту,

Без ляку йду до темрявих печер

Буття і світу...

З їдиш переклав Г.Кочур

Давид Гофштейн. * * * *

Прозорий день. Навкруг безмежжя голе.

У полі стихлім

Вітрів чекає перекотиполе

Насінням стиглим.

Іржу вологу сипле по долині

Вже осінь листям.

Будь, серце, другом цій прозорій днині

В спокої чистім!

З їдиш переклав Г.Кочур