В ті вікопомні дні все
віщувало нам
Криваві зграї бід.
Нелагідним богам,
О, як даремно ми офірами
годили:
В утробі наших жертв лише
зловісні жили
Знаходили жерці; кров
била в джерелах,
І ніч розносила по
вимерлих містах
Погрозливе виття голодної
вовчиці.
Серед ясного дня спадали
блискавиці
Й комети в темрявих
палали небесах.
В лихій усобиці, в
погибельних боях
Знов зустрічалися
братерські легіони,
І вдруге римська кров
точилася червона
Під мурами Філіпп, на ярий
цвіт долин.
Колись настане час, і
мирний селянин,
В тім краї ідучи
облогом-новиною,
Віднайде меч і спис,
поточений іржою,
І білим лемешем у чорній
борозні
Натрапить на шолом і
стріли мідяні,
І стане, вражений
розбіжними чуттями,
На полі тім страшнім, над
білими костями.
З латини переклав М.Зеров
