Смеркається. На площі трубачі
Вже трублять, щоб верталися
солдати.
Мені паролі, певно, не згадати,
Бо зовсім інше думав я, йдучи.
Самотнє море, де мої думки
Гойдають довгі хвилі сіросині,
Де, повскознувшись на рідкій
стежині,
Розсипав вечір золото луски.
Його так довго споглядаю я,
Хоч не дивитись краще б воякові
(Біль серця, кволий крок - його
прикмета),
Сиджу, й забуте в вічності ім’я
На вогкому і чистому піскові
Усе виписує кінець багнета.
З італійської переклав І.Качуровський
