В мороці бреде
вона нічному.
Несучи найтяжче
серце в світі,
Попід віттям, по
шляхах снується,
Вітром плине в
двері — бідна мати,
Найнужденніша між
матерями.
Скільки покорму
було в цих грудях,
Скільки ним синів
її ростилось!
їх нема, по них!
— І мати древня,
Зерно світу, в
тьмі бреде, погасла,
Мов зоря холодна
в небі чорнім.
Попід віттям, по
шляхах снується,
Входить в тисячі
кімнат погаслих,
Де жінки і матері
поснули,
І снується попри
ліжка тихі
І повз сон дітей,
ясний і круглий.
Часом спиниться
при узголовї
І кругом вона
погляне в муці,
Скудний вітер, що
його створивши
Вперше, біль
найшов для себе постать —
І заплаче світло
в мертвих лямпах.
І коли вона
відійде кроком
Голим і тяжким,
встає жіноцтво,
Біля сну дітей
сидить безрушно
І глядить
повільно в муть кімнатну
З слізьми
нерозгаданого горя.
З німецької
переклав М.Орест
