У глушині, серед
яру
гострі ножі
альбасетські
стали красиві від
крові
з ярого вражого
серця.
Відблиск атласної
карти
вихопив з листя
лимонів
контури чорних
комонних
і схарапуджених коней.
Двоє жінок
посивілих
плачуть у кронах
оливи
бик розпашілого
герцю
мури розхитує
гнівом.
Янголи чорні
носили
хустки і сніги
студені.
Блищали ножами в
пальцях
і крилами на
раменах.
Монтілець Хуан
Антоньйо
униз покотився,
втятий.
На скроні
застигла рана,
велика, як плід
граната.
Хрестом вогняним
розквітла
глибока
смертельна затінь.
Неспішно суддя з
жандармом
ідуть оливовим
гаєм,
а кров повзе і
німує,
мов пісню змії
співає.
-
Отут,
сеньйоре жандарме,
все сталося, як
ведеться:
убиті четверо
римлян
і п’ятеро карфагенців.
Гілля простелили
смокви
пораненим в
узголов’я.
На стегна їм
зірка впала
і захлинулась
кров’ю.
Літали янголи
чорні,
з волосся кресали
сяйво,
світили у ніч
гарячу
оливковими
серцями.
З іспанської
переклав С.Осока
