Ян Райніс. Самотня хмара

Почувши осінь, полонина стихла.

З моєї кручі видно всю мені Красу

останню, що лежить застигла,

Як на столі, в прозорій далині.

Терпкий, вологий повів. Звільна суне

Самотня хмара. Щілини земні

В собі ховають все - зотліле й юне:

Під жовтим листом - стебла свіжих трав,

Мов хто життя із смертю поєднав.

З латиської переклав Г.Кочур

Ян Райніс. Питалася дівчина

- Скажи мені, милий,

Де взяв ти стільки барвних слів?

- На людські юрби я дививсь.

- Де взяв ти стільки світлих слів?

- На сяйво сонця я дививсь.

- Де взяв ти стільки гордих слів?

- На хвилі моря я дививсь.

- Милий,

Де взяв ти стільки тихих слів?

- До себе в душу я дививсь.

- Де взяв ти стільки ніжних слів?

- У вічі я твої дививсь.

- Де взяв глибоких стільки слів?

- В обличчя смерті я дививсь.

Милий, ох милий...

З латиської переклав Г.Кочур