Анна Ахматова. Лотова дружина

А жінка його, Лотова,

озирнулась позад нього —

і стала стовпом соляним.

Книга Буття

І праведник йшов — за посланцем од Бога,

Могутній і світлий, між чорних узвиш,

Дружині ж його прокричала тривога:

Не пізно іще, озирнися скоріш

На вежі червоні вітчизни — Содому,

На двір і майдан, де твій кужіль і сміх,

На вікна порожні високого дому,

В якому дітей народила своїх.

Як тільки поглянула, очі змертвіли,

Навік закував їх у темряву біль,

І ноги швидкі до землі прикипіли,

І тіло спрозоріло, ствердло на сіль.

Хто жінку сердешну оплакувать буде?

Напевно, здається, що втрата мала?

Лиш серце моє вже довік не забуде

Оту, що за погляд життя віддала.

З російської переклав І.Римарук

Анна Ахматова. * * * *

 Все обіцяло – бути вдвох:
 Край неба, тьмавий і черлений,
 Погідне сниво під Різдво,
 Стодзвонний вітер Пасхи, клени,

 Й багрянолозий виноград
 І водограєві канкани,
 І пара бабок – сіли в ряд
 На ржі чавунного паркану.

 Я вже повірити змогла,
 Що друга любого побачу,
 Коли між горами ішла
 По крем’яній стежі гарячій.

З російської переклала С.-М.Залізняк

Анна Ахматова. Увечері

Бриніла музика в саду

Гірким неперебутним горем.

І зимно, й гостро пахли морем

З тарелі устриці в льоду.

Він проказав:«Я вірний друг!».

Торкнувся сукні – злегка, рвійно…

І як не схожі на обійми

Ці дотикання звабних рук.

Так гладять кішку чи орля,

Так споглядають вольтижерку...

Лиш усміх ув очах примерклих,

Лиш вій рудава перія.

Тужливих скрипок голоси

Течуть за пасмами туману:

«Безхмар’я в неба попроси –

Уперше ти сама з коханим».

З російської переклала С.-М. Залізняк