Шу Тін. Осінні роздуми

На деревах осінь

минає швидко

І година і дві опадають мов листя

Час забирає і нас безжально

І на поминки нікого кликать

І не спинити вже тліну

Позаду вузенька стежка

стала холодна

І мов нитка що рветься

Зрозуміло що втраченого не повернеш

Хоч очі шукають чогось ще й досі

І погляд зміїно в’ється

Тільки квітка кеніоло

проросла з мого серця

Праворуч іди чи ліворуч

Все одно ми зможем зустрітись

Осінь така

Що ми також дозрієм

І розсиплемось мов квасоля.

З китайської переклав Микола Сингаївський

Шу Тін. О Батьківщино, моя люба Батьківщино!

Я — старе колесо водокачки на березі твоєї ріки,

сотні літ тут лилася пісня про виснажливу працю.

Я — закіптюжений шахтарський ліхтар у тебе

на голові,

блукає мій вогник, освітлює штольні шахти твоєї

історії.

Я — висохлий колосок рису, розбите полотно дороги,

твої плечі, в котрі врізалися лямки від баржі,

що сіла на мілину.

— О Батьківщино!

Я — твоя бідність.

Я — твоя скорбота.

Я — вистраждана надія багатьох твоїх поколінь.

Я — квітка в руці небожителів,

що тисячі років не спускаються на землю.

— О Батьківщино!

Я — твої новітні ідеали,

які щойно звільнилися від павутиння міфів.

Я — паросток твого древнього лотоса, вкритого

снігом.

Я — усмішка-ямочка в тебе на обличчі зі слідами сліз.

Я — обновлена білосніжна лінія старту,

вируючий червоно-гарячий світанок.

— О Батьківщино!

Я — один з мільярда твоїх дітей.

сума твоїх 9 мільйонів 600 тис. кв. км.

Ти годуєш грудьми з багаточисленними рубцями

мене, розгубленого, вдумливого, діяльного.

Це і є твоє багатство, твоя слава, твоя свобода,

які всмоктали моя кров і плоть.

— О Батьківщино!

Моя люба Батьківщино!

З китайської переклала Я.Лисевич.