Десанка Максимович. За землю, куди військо йде

Царю Душане,

помилуй всемилостиво

землю, куди військо пустили,

земля-бо така, їй-право,

любить вона, щоб кущилися трави,

щоб гамором люди полями ходили,

самітньою бути вона боїться,

любить, щоб мекали, її присипляючи, вівці

і щоб корови, мукаючи, будили.

Земля-бо така,

душиться вона від пороху й диму,

а коли вівчарі розпалять хворост,

вона біля ватри погрітися любить;

земля за спільника має людину,

земля, як жива брость,

любить, коли людина її голубить.

Земля-бо така,

вона прагне,

щоб її розпушували

і кидали в неї насіння,

любить земля, як вівсами і житами пахне

любить вона весняне цвітіння,

щоб яблуні й вишні біло горіли,

земля прагне,

щоб стогами соломи і сіна

люди її щозими гріли.

З сербської переклав І.Світличний

Джерело: Світличний Іван. Твори: поезія, переклади, публіцистика, 2012

Ілюстрація: http://therightseed.com/files/files/Blogs/ruts.jpg