Повз них
ідуть живі люди,
а вони
лежать по садах,
у туркоті
між двома вагонами,
з обличчями
схожими на квіти з мочара,
відсутні
здивовані
вперті в
своїй відсутності
несвідомі як
потопельники
відмовляються
від своїх рук
і грудей що
неначе
водні
прозорі тварини
покинені на
пустелі —
байдужі,
спокійні
і
недоступні.
Ті, хто їх
будять,
підходять
тремтячим кроком
і
дотикаються їх
так як
людина
дотикається
рани.
Бони в себе
вповзають
слимакувато
та лишають
порожні обличчя
світові, що
минає.
З македонської переклала В.Вовк
Джерело:
Сучасність, 1971, №3
Ілюстрація: https://paintingsandadventures.wordpress.com/tag/unconsciousness/
Немає коментарів:
Дописати коментар