Публій Вергілій Марон. На костях

В ті вікопомні дні все віщувало нам

Криваві зграї бід. Нелагідним богам,

О, як даремно ми офірами годили:

В утробі наших жертв лише зловісні жили

Знаходили жерці; кров била в джерелах,

І ніч розносила по вимерлих містах

Погрозливе виття голодної вовчиці.

Серед ясного дня спадали блискавиці

Й комети в темрявих палали небесах.

В лихій усобиці, в погибельних боях

Знов зустрічалися братерські легіони,

І вдруге римська кров точилася червона

Під мурами Філіпп, на ярий цвіт долин.

Колись настане час, і мирний селянин,

В тім краї ідучи облогом-новиною,

Віднайде меч і спис, поточений іржою,

І білим лемешем у чорній борозні

Натрапить на шолом і стріли мідяні,

І стане, вражений розбіжними чуттями,

На полі тім страшнім, над білими костями.

З латини переклав М.Зеров

 

Джерело: Зеров М.К. Твори в 2 т. – К., Дніпро, 1990

Ілюстрація: http://www.artofmanliness.com/2012/10/26/a-mans-primer-on-greek-mythology-part-iii-the-trojan-war/