Федеріко Гарсіа Лорка. Герць

У глушині, серед яру

гострі ножі альбасетські

стали красиві від крові

з ярого вражого серця.

Відблиск атласної карти

вихопив з листя лимонів

контури чорних комонних

 і схарапуджених коней.

Двоє жінок посивілих

плачуть у кронах оливи

бик розпашілого герцю

мури розхитує гнівом.

Янголи чорні носили

хустки і сніги студені.

Блищали ножами в пальцях

і крилами на раменах.

Монтілець Хуан Антоньйо

униз покотився, втятий.

На скроні застигла рана,

велика, як плід граната.

Хрестом вогняним розквітла

глибока смертельна затінь.

Неспішно суддя з жандармом

ідуть оливовим гаєм,

а кров повзе і німує,

мов пісню змії співає.

-         Отут, сеньйоре жандарме,

все сталося, як ведеться:

убиті четверо римлян

і п’ятеро карфагенців.

Гілля простелили смокви

пораненим в узголов’я.

На стегна їм зірка впала

і захлинулась кров’ю.

Літали янголи чорні,

з волосся кресали сяйво,

світили у ніч гарячу

оливковими серцями.

З іспанської переклав С.Осока

Ілюстрація: Фото Є.Породіної (http://www.adme.ru/fotograf/fantasticheskie-feshn-fotografii-480955/480955-7444505/)