Янніс Ріцос. Відчай Пенелопи

Не те, що вона не впізнала його в блиманні хатнього вогнища;

                                                                               тут ні при чому

Перевдягання й жебрацьке дрантя, - ні. Адже прикмети

                                                                 були занадто виразні:

І той рубець на коліні, й сила, і сповнені хитрощів очі. Налякано,

Спиною притулившись до стіни, виправдання вона шукала

З відповіддю зволікала, аби лиш себе не зрадити якось.

То це, виходить, для нього збавлено двадцять років,

Двадцять років чекання і марень, і все - ради цього жалюгідного,

Сивобородого, кров’ю забризканого. На ослін безмовно

                                                                                   присівши,

Вбитих своїх женихів неквапливо оглянула, - так,

                                                                                наче були це

Мертві її сподіванки, - і - “прошу, входь”, - проказала,

Вслухаючись у чужий і далекий свій голос. А в закутку

                                                                                  кросна

Ґратовану тінь відкидали на стелю; і всі птахи розмаїті,

Нитками червоногарячими виткані в зеленому листі,

                                                                            раптом

Цієї ночі геть-чисто потьмарились, і спопеліли,

І закружляли важко та низько в пласкому небі останнього

                                                                                 її терпіння.

З грецької переклав Г.Кочур

Джерело: Кочур Г.П. Третє відлуння. Поетичні переклади., - К.: Український письменник, 2008р.

Ілюстрація: Джон Уотерхаус. Пенелопа, яка чекає Одіссея. (http://godsbay.ru/antique/odysseus.html)