Франц Верфель. Гекуба

В мороці бреде вона нічному.

Несучи найтяжче серце в світі,

Попід віттям, по шляхах снується,

Вітром плине в двері — бідна мати,

Найнужденніша між матерями.

Скільки покорму було в цих грудях,

Скільки ним синів її ростилось!

їх нема, по них! — І мати древня,

Зерно світу, в тьмі бреде, погасла,

Мов зоря холодна в небі чорнім.

Попід віттям, по шляхах снується,

Входить в тисячі кімнат погаслих,

Де жінки і матері поснули,

І снується попри ліжка тихі

І повз сон дітей, ясний і круглий.

Часом спиниться при узголовї

І кругом вона погляне в муці,

Скудний вітер, що його створивши

Вперше, біль найшов для себе постать —

І заплаче світло в мертвих лямпах.

І коли вона відійде кроком

Голим і тяжким, встає жіноцтво,

Біля сну дітей сидить безрушно

І глядить повільно в муть кімнатну

З слізьми нерозгаданого горя.

З німецької переклав М.Орест

Джерело: „Сучасність”, 1962, №12

Ілюстрація: Джуліо Романо. Сон Гекуби (http://commons.wikimedia.org/wiki/File:Dream_hecuba_hi.jpg?uselang=ru)