Артюр Рембо. Офелія

І
Посеред темних вод пливе все далі й далі
Бліда Офелія, мов непомірний крин,
Без поспіху пливе,  у довгому вуалі,
А десь ловці кричать з лісів і дряговин.

Багато літ пройшло, як річка захопила
Смутну Офелію у темряву нестям.
Багато сотень літ її непам’ять мила
Любов нашіптує вечірнім вітерцям.

На грудях їй вони втішаються, мов діти,
Вінком, який вона не встигла доплести;
Заплакана верба до неї клонить віти,
А над чолом її шумлять очерети.

В неспокої при ній зідхають ненюфари,
Та ще врядигоди з гнізда поміж гілок
Почуються крила сполохані удари
І таємничий спів прилине від зірок.

ІІ
Бліда Офеліє! Ти гарна, як сніжина!
Ти вмерла, кинувшись у хвилі голубі,
Бо з гір Норвегії вітрів снага невпинна
Про волю мовила гіркі слова тобі.

Це подих їхній був, що рвав твоє волосся,
Обмовами тебе злякавши серед мрій,
І серце враз твоє печаллю облилося,
Як ніч і шум дерев докір з’явили свій.

І море гомоном чутким здіймало смілі,
Щоб душу лагідну твою перемогти;
А лицар той блідий у власнім божевіллі,
Він також винен був: його любила ти!

О небо! О любов! Свободи вічна сило!
Розтала ти на нім, немов на ватрі сніг.
Прозріння мрій твоїх слова твої здавило,
а синь твоїх очей їх надмір переміг.

ІІІ
І згадає поет квітки твої зів’ялі,
Що ти шукаєш їх вночі на дні долин.
Він бачив, як пливла у довгому вуалі
Бліда Офелія, мов непомірний крин.

З французької переклав О.Зуєвський
Джерело: Олег Зуєвський: «Я входжу в храм…»: Поезії. Переклади. Статті. Матеріали до біографії / Упоряд. Н.Казакова; НаУКМА. – К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2007.

Ілюстрація: Джон Міллес. Офелія
(http://www.liveinternet.ru/tags/%EC%E8%EB%EB%E5%F1/)