Елізабет Браунінг. З циклу „Португальські сонети”

Пісні згадавши якось Теокріта

Про давні роки, щасні роки ті,

Що всім дари приносили в житті,

Неначе китиці палкого літа,

Я в роздумах, тим спогадом зігріта,

Уздріла, наче з’яви золоті,

Журбу і втіху на своїй путі,

Які звели, бо їхня це приміта,

На мене тінь. Я ж чула в тишині,

Як дивний Привид, стоячи за мною,

За коси голову потяг мені

І „Відгадай”, - спитався у спокою, -

Хто я?” „Ти Смерть!” – сказала я. „О, ні, -

Він мовив, - це не Смерть – Любов з тобою”.

З англійської переклав О.Зуєвський

Джерело: Олег Зуєвський: «Я входжу в храм…»: Поезії. Переклади. Статті. Матеріали до біографії / Упоряд. Н. Казакова; НаУКМА. – К. : Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2007.

Ілюстрація: http://antigorod.com/photo/creative/12466-novye-syurrealizm-fotohudozhnicy-sarolta-ban.html