Мости: арки з
блакитної криці, куди манить
попрощатися всіх
заблуканих,
вгорі поїзди,
внизу плюскіт
води, —
несила вже
розтягувати довгу мандрівку,
яка почалася, яка
продовжується і ніколи
не скінчиться.
Небеса — нагорі —
небеса,
і птахи, які
пролітають,
не затримуючись,
просуваючись,
як поїзди і як
води.
Яке прокляття
впало на вас?
Чого ви чекаєте
сумної довгої ночі
з розкритими
обіймами дитини,
що помирає, ледь
сестра надходить?
Що за пасивний,
що за чорний голос прокляття
розпростер над
вами свої крила
для того, щоб
примусити продовжувати
нескінченний шлях
пейзажам, життю,
землі, сонцю,
поїздам і водам,
в той час як
непорушна крицева туга
все більше грузне
у землю і вбиває все більше.
З іспанської
переклав І.Драч
Джерело: Драч
І.Ф. Наближення: поетичні переклади й статті /І.Ф.Драч; упорядкування,
вступ.ст. і комент. В.О.Брюґґена; худож.-оформлювач О.Г.Жуков. – Харків, Фоліо,
2012.
Ілюстрація: http://bigpicture.ru/?p=37956
Немає коментарів:
Дописати коментар