Віслава Шимборська. Про смерть без перебільшення

Не розуміється на жартах,
на зірках, на мостах,
на ткацтві, на гірництві, на обробітку поля,
на суднобудуванні і приготуванні тіста.

В наші розмови про плани на завтра
встромляє своє остаточне слово
не по суті.

Не вміє навіть того,
що безпосередньо стосується її фаху:
ані могили викопати,
ані труни збити,
ані прибрати після себе.

Зайнята вбиванням,
робить це бездарно,
як-будь, невправно.
Ніби на кожному з нас тільки вчиться.

Тріумфи тріумфами,
але ж скільки поразок,
хибних ударів
і поновних спроб.

Іноді їй бракує сили,
щоб стратити муху-літунку.
Не одна гусениця
заповзялася її переповзати.

Всі бульби, стручки,
вусики, плавці, горлечка,
святкові пера і зимова шерсть
свідчать про недоліки
її повільної праці.

Злої волі не вистачить,
і навіть нашої допомоги у війнах та революціях
на сьогодні замало.

Серця стукочуть у зародках.
Міцніють скелети немовлят.
З насінини вистрілює двійко листочків,
а то й вибухають високі дерева на горизонті.

Хто стверджує, що вона всесильна,
сам є живим прикладом того,
що не є всесильна.

Немає такого життя,
яке б хоч на мить
не було безсмертне.

Смерть
завжди в цю мить запізнюється.

Даремно шарпає клямку
невидимих дверей.
Хто скільки встиг,
того вже йому не може відібрати.

Переклав О.Ґордон

Джерело: http://www.kalmiyus.h1.ru/nomer4/pereclad/himb.shtml

Ілюстрація: http://www.802351.info/759-abstrakcionizm-ot-svetografov-horyma.html