Вони ступають
важко по землі
Крізь міст нічних
ядучий дим і гар.
Тіла гігантські
губляться в імлі.
Обличчя покрива
щетина хмар.
їх чорна тінь
ляга на димарі
Й повзе незримо в
мороці нічнім,
Згасивши
придорожні ліхтарі,
Обмацуючи тихо
кожен дім.
Одна нога ступила
на майдан,
А другою
уклякнувши на дах,—
Свистять собі на
флейтах, наче Пан,
Вганяючи людей у
темний жах.
Навколо них
кружляє ритурнель —
Міського моря
траурний танок.
То зазвучить, то
знову змовкне трель,
В смертельний
заплітаючись вінок.
Вони бредуть
повільно вздовж ріки.
Що в'ється, як
удав, між берегів,
І золотими
скалками луски
Ряхтить вода у
спалахах вогнів.
Схилившись біля
кам'яних воріт,
Свої ручиська
втоплюють масні
В юрмі людей, як
фавни край боліт.
Що риються в
драглистому багні.
Один із них встає
і в чорний креп
Вдягає місяць. З
темряви небес
Звисає ночі
олов'яний склеп
І сплющує
будівлі, наче прес.
Скелети міст від
натиску тріщать,
З них рветься
сніп огненних язиків.
Вони ж, мов
кішки, дико верещать.
Гарцюючи на
гребенях дахів.
В сліпій пітьмі
найдальшого кутка,
Де породілля
стлумлює свій біль,—
В подушках тоне
плоть її пухка,
Й дияволи
стовбичать доокіль.
Судомно ложе
стискує вона,
Натужним криком
повниться бедлам.
Рожевий плід
ліниво вирина
І рве криваве
лоно пополам.
Бісівські шиї,
наче у жираф.
Аж витяглись —
без голови дитя.
Мов жаба, розчепірив
пальці страх,
І навзнак пада
мати в забуття.
А демони
витопують поля.
Рогами колють
темний небовид.
Дрижать міста,
хитається земля
Від їх гулких,
палаючих копит.
З німецької
переклав П.Рихло
Джерело:
„Всесвіт”, 1990р., №7
Ілюстрація:
Робота Р.Діна (http://kayrosblog.ru/post95168802)
Немає коментарів:
Дописати коментар