Галактіон Табідзе. Рідна Ефемера

Дерева рідні, як змінилися ви всі!

Упало на стежки зими тяжке зітхання.

“Ще в ранні роки...” - так звертаюсь до лісів;

Ліси у відповідь шепочуть стиха: “В ранні...”

Де скелі тиснуться, де скелі мох обсів -

Чийогось стогону глухого завмирання.

“То Амірані?” - я питаюся лісів;

Ліси у відповідь зітханням: “Амірані”.

Глибокий стогін той всі радощі згасив:

Бентежне серце те - воно ж моє в одчаї.

“Минулося? Нема?” - питаюся в лісів;

Ліси у відповідь, зітхаючи: “Немає...”

А Терек бурхає, а Терек завива.

І сонце сяде, й ще далеко до смеркання.

Квітки гойдаються, мов течія жива.

Все вільних барв, усе блакитні та багряні.

Казбекове чоло у хмару повилось,

А в небі тих вишень - та скільки ж там їх... Досить.

Спустошує з небес квітчаний кошик хтось,

З Дар’ялу дзвонів дзвін вітри до нас доносять.

І щастя ж крихта лиш судилася мені -

З тобою в зустрічі, в спітканні цім хвилиннім.

Хоч спомини, в яких душа ніби в огні,

Мій Тереку, віддай тим дорогим видінням.

Де скелі тиснуться, де скелі мох обсів -

Чийогось стогону глухого завмирання...

‘То Амірані?” - знов питаюся в лісів;

Ліси у відповідь зітханням: “Амірані...”

З грузинської переклав Г.Кочур

Джерело: Кочур Г.П. Третє відлуння. Поетичні переклади., - К.: Український письменник, 2008р.

Ілюстрація: http://travel.tochka.net/7726-25-potryasayushchikh-fotografiy-gruzii/