Зірви з неї
зірку.
Дві тисячі років
вона своїм блиманням
очі псувала нам.
Годі!
Обріж павутиння
скляних брязкалець,
мертвотно синіх,
зло помаранчевих –
і тих, що в них
ізсередини зеленим світлом
горить кислота.
Угамсель
об долівку їх,
все на друзки!
Подарунки ж не
розкидай, а ховай
у серце, там їхнє
місце.
Тепер деревину
тягни
на смітник. Без
отих облудних цяцьок
яка з неї
користь?
Втім, як то не
сумно, існує й така ялинка,
яку ні зрубати,
ні знищити. І росте вона
в тобі самому.
Буває,
якщо зненацька
тебе заскочити,
то видно,
як усередині
сяють казкові ліхтарики,
а осоружний янгол
вмостився на маківці
і визирає назовні
крізь твої очі.
Переклав
В.Діброва
Джерело: Журнал
„Всесвіт”, 1993р., №11-12.
Немає коментарів:
Дописати коментар