Спадає листя, падає з-за хмар,
немов з небесного рясного саду.
Воно спадає, сповнене досади.
І з темряви, з ночей, із зорепаду
розприскує земля останній жар.
І нам опасти вже своя черга́.
На себе глянь — ти губишся в ваганні.
Та є Господь, що на дбайливій длані
все впале милосердно зберіга.
Джерело: В.Стус.
Палімпсест., - К., 2003
Немає коментарів:
Дописати коментар