Стівен Дан. Притча про письменника

Йому хотілось володіти власним

                                             минулим,

мати змогу впливати на нього

більше, аніж воно впливало на нього.

Йому хотілось усіх нечесних

переваг, що їх дає магія.

Він обирав собі дитинство,

розповідав лише ті історії,

де самотність поєднувалася

з бунтарством, а замкнуте хлопчаче

                                                    серце

із шаленством,

дозволеним у межах ігрового поля.

А потім він вигадував себе,

і ті, кого він бажав бачити своїми

                                                знайомими,

зналий його саме таким, як він бажав.

Він прикладав до зовнішнього світу

свій внутрішній світ,

і народжувалися образи, версії,

перебільшення.

На дозвіллі він винаходив жінок,

а тоді розмовляв із ними про

свої вимисли, про бажання, яке лише

трохи випереджає дійсність

і дає можливість її змінити.

Довкола себе він чув

непростимі історії

про справжнє, про нудне,

і знав, що він на правильному шляху,

хоча вечорами, залишаючись сам

                                                     на сам

із створеним ним світом,

він іноді прагнув того,

чого не посмів би змінити,

чи не зміг би, чогось незмінного

або настільки прекрасного, що воно

                                могло би змінити

його самого, чогось безіменного,

                                         але з іменем,

яке вселяє страх, того, що чекає,

                      доки ти станеш гідним,

а тоді обирає тебе.

З англійської переклала І.Карівець

Джерело: Журнал „Всесвіт”, 2009р.

Ілюстрація: John Koch. End of the Day (http://bertc.com/subsix/g134/koch.htm